Напередодні Великої Вітчизняної війни на аеродромі поблизу с.Судилкова почав базуватись 91-й винищувальний авіаполк. Його бойовий шлях розпочався 22 червня 1941 року о 4 годині 30 хвилин. По бойовій тривозі було піднято весь особовий склад полку.
Серед пілотів були Герої Радянського Союзу, які одержали бойове хрещення під час радянсько-фінської війни, військових дій в Іспанії. Однак для більшості це було першим випробуванням на мужність, стійкість, першою зустріччю із страшним ворогом, літаки якого на початку війни були технічно досконалішими.
У результаті пошукової роботи вдалося встановити імена льотчиків — Героїв Радянського Союзу і поповнити експозицію краєзнавчого музею їхніми фотографіями.

У селі Ленківцях Шепетівського району встай час у селі не знали, де могила героя односельчанина. Але учні Ленковецької школи вели пошук і з’ясували, що Іван Михайлович По-ліщук похований у братській могилі на станції Сінельниково Дніпропетровської області.
Народився І.Поліщук 15 січня 1918 року в селі Ленківцях у селянській родині. До війни працював старшим піонервожатим у сільській школі. У армії з — 1937 року. Закінчив Харківське піхотне училище, вищі стрілецькі курси «Постріл». На фронті — з листопада 1941 року.
До кінця вересня 1943 року весь Донбас було очищено від ворога. Радянські війська вийшли до Дніпра. Першим форсував річку 100-й гвар-дійський стрілецький полк під командуванням гвардії майора Поліщука, який блискуче орга-нізував переправу особистого складу та техніки. І.Поліщуку вдалося переправитися через Дніпро 27 вересня 1943 року. За два кілометри нижче за течією на правий берег переправлялися частини відступаючої ворожої дивізії. Гітлерівці сподівалися, що зможуть відірватися від наших наступаючих частин і зайняти оборону в районі селища Військового. Але їх задум було розгадано. По ворожій переправі завдала удару наша артилерія.

Сергій Іванович КЛІМОВИЧ народився 22 бе резня 1909 року у Шепетівці, в сім’ї селянина. В 1921 році закінчив двокласне міське училище, але далі навчатися не зміг через важкий матеріальний стан сім’ї. Лише у 1932 році закінчив вечірню школу робітничої молоді. У 1931-му вступив до комсомолу. Коли організувався перший приміський колгосп «Більшовицька правда», Сергій стає членом колгоспу, працює на полі. У 1934 році закінчує курси бригадирів при політвідділі Шепетівської МТС і стає бригадиром рільничої бригади цього ж колгоспу. Бригада Сергія Клімовича неодноразово відзначалася за кращу роботу.
З перших днів Великої Вітчизняної війни С.Клімович — боєць шепетівського винищувального батальйону, пізніше евакуювався з виконкомом, а з серпня 1941 року — на службі в РСЧА. Після закінчення Гомельського військового училища йде на фронт, з червня 1943 року воював на Воронезькому, Білоруському та Першому Українському фронтах.

У 1943 році здійснив свій подвиг Георгій Максимович КУДАШОВ. Його знали у Шепетівці майже усі. Народився Г.М.Кудашов 7 січня 1919 року на станції Тайга Кемеровської області. У Шепетівку приїхав з родиною в 1936 році, коли йому виповнилося 17 років, і почав працювати слюсарем у паровозному депо, а після закінчення Київської технічної школи паровозних машиністів — помічником машиніста.
На одній із фотографій, які зберігаються в фондах музею М.Островського, зафіксовано худорлявого юнака, який стоїть біля паровоза. Це Георгій Кудашов — майбутній військовий начальник паровозного депо у Берліні в 1945 році.
Війна застала Кудашова на строковій службі. Після закінчення училища старшину Кудашова призначили командиром взводу 391-го стрілецького полку 170-ї стрілецької дивізії, яка вела бої на Орловському плацдармі.

Місто Шепетівка стало другою «малою батьківщиною» для росіянина Бориса Петровича БЄГОУЛЄВА. Народився він 25 жовтня 1905 року в с.Дурницино Архангельської області. В армії — з 1927 року, 1930 року закінчив Ленінградське медичне училище. У 1938 році Бєгоулєв служив на Далекому Сході, зубним лікарем 120-го стрілецького полку.
Коли почався збройний конфлікт з Японією в районі озера Хасан, військовий лікар 2-го рангу Бєгоулєв брав участь у штурмі висоти Заозерної 7 серпня 1938 року. Під час бою рота потрапила в оточення. Командир загинув, тому командування ротою взяв на себе Бєгоулєв. Протягом доби оточена рота під командуванням Бориса Петровича вела нерівний бій з переважаючими силами ворога. Незважаючи на дві контузії та кілька осколочних поранень, Бєгоулєв продовжував командувати ротою і утримав висоту. За мужність і відвагу, проявлені у боях з японськими загарбниками, 25 жовтня 1938 року Б.П.Бєгоулєву було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Миротворча діяльність — це дії, направлені на те, щоб схилити ворогуючі сторони до угоди, головним чином за допомогою переговорного процесу. В арсеналі ООН є низка важелів впливу, які здатні схилити учасників протистояння, сісти за «круглий стіл». Це: ембарго на поставку зброї, економічна і військова блокада, застосування міжнародних санкцій тощо.
Загалом за весь період свого існування ООН (з 1948 р.) провела 63 операції з підтримки миру, в яких загалом узяло участь 83858 військовослужбовців з 119 країн (при тому, що всього держав-членів організації — 192). У статті 43 Статуту ООН наголошується, що «всі учасники Організації для того, щоб внести свій вклад у підтримку миру і безпеки, беруть зобов’язання надавати у розпорядження Ради Безпеки відповідно до її вимог і у відповідності з особливими угодами необхідні військові сили».
Разом з тим діяльність миротворчих місій досить суперечлива. Дуже важко визначити межу повноважень і прав «синіх беретів». Саме слово «миротворець» викликає безліч запитань, пов’язаних з методами і ціною досягнення миру. Одним з головних принципів діяльності Об’єднаних Націй, записаним у Статуті, є «невтручання у внутрішні справи будь-якої з держав». ООН у конфліктних ситуаціях виступає як третя сторона і її діяльність зводиться лише до сприяння знаходження компромісу, шляхів вирішення спірних моментів.

У 1985 році в Афганістані ще у повну силу тривала громадянська війна, у якій з’єднання й частини 40-ї армії фактично звалили на свої плечі важку ношу. Бойові дії з загонами моджахедів не припинялись практично у всіх провінціях. Однак уже тоді, за словами генерала армії В.І.Вареннікова, стала очевидною необхід-ність шукати спільної мови з афганським народом. І вже тоді, у 1985-му, навіть на рівні радянського уряду виникла розмова щодо можливого виводу 40-ї армії з Афганістану.
Правда, це були лише перші пориви до врегулювання афганської проблеми. А тим часом у життєвій біографії багатьох наших краян «Афган» ставав тією фатальною сторінкою, від якої відлік часу йшов у іншому вимірі.
Це повною мірою відчув і Юрій Казмірчук, як тільки перетнув з товаришами по зброї афганський кордон. Чужа земля, де випало служити, разюче відрізнялась від його рідної Шепетівщини, батьківської Рудні-Новенької, де закінчив школу. Та й взагалі, він готувався до іншого — закінчив Понінківське ПТУ, здобув спеціальність фахівця з ремонту контрольно-вимірювальних приладів та автоматики. Вже й практику встиг пройти в Ізмаїлі, що на Одещині. Звідти Юрія й призвали до лав Радянської Армії. Потрапив у Ашхабад. Там, в учебці, його готували на командира БМП.

Визволення Шепетівки
Роком визволення Шепетівщини від німецьких загарбників став 1944-й. Уже в перших числах січня було звільнено від ворога Корчик, Рилівку, Михайлючку, Поляну, Новичі. З кожним днем, ведучи кровопролитні бої за кожен населений пункт, радянські війська наближались до Шепетівки.

Така основна думка звучала на засіданні «круглого столу» «Солдате, твій подвиг житиме вічно», який відбувся у краєзнавчому музеї. Захід присвячувався 65-й річниці визволення міста Шепетівки від німецько-фашистських загарбників.

Вдолі ветерана Великої Вітчизняної війни, інваліда 1-ї групи з Михайлючки Василя Мелентійовича Якимчука пора визволення Шепетівки від німецько-фашистських загарбників має особливе місце. Адже саме від стін корчагінського міста проліг його ратний шлях на Берлін.
Саме так, із закликом битись за волю рідної землі по-корчагінськи на батьківщині Миколи Островського йшли в атаку молоді хлопці бойових частин радянських військ. Принаймні так раніше оповідали у літературно-мемуарних спогадах минулої доби. Хоча на час свого бойового хрещення під Шепетівкою, як згадує Василь Мелентійович, він уже повною мірою зазнав, що таке війна.