П’яти танкістам, учасникам звільнення Шепетівки від німецько-фашистських загарбників – Б.Кошечкіну, О.Пікалову, Л.Баукову, О.Морозу, С.Куркоткіну – у 1969 році, під час святкування 25-ї річниці з дня визволення міста, було присвоєно звання «Почесний громадянин м. Шепетівки». На урочистостях з нагоди святкування 25-ї річниці визволення їм було пов’язано червоні стрічки, вручено свідоцтва і символічні ключі від міста, пам’ятні медалі й подарунки.
Бойовий шлях кожного з них пов’язаний з 4-м танковим Кантемирівським корпусом, який у ході жорстоких боїв звільняв наше місто від ворога.

Серед тих, хто в лютому 1944 року визволяв Шепетівщину від німецько-фашистських загарбників, був і навідник 76-міліметрової гармати 321-го гвардійського винищувально-протитанкового артилерійського полку 7-ї окремої гвар-дійської винищувально-артилерійської бригади Першого Українського фронту, гвардії старший сержант Павло Дмитрович Азаров.
Народився П.Д.Азаров 1922 року в селі Строкіно Орловської області. З початком Великої Вітчизняної війни у 1941році був призваний до лав Червоної Армії. У боях на Курській дузі навідник Павло Азаров підбив два німецьких танки.

Влітку 1943 року на території Шепетівщини, окупованій фашистськими військами, активно діяли загони підпільників. Командував партизанським загоном Герой Радянського Союзу Іван Олексійович Музальов.
Партизани розробили план операції, яка б завдала найбільшого удару по ворогові. Командир загону запропонував провести диверсію на складах окупантів, де зберігалося близько шести тисяч тонн продовольчих товарів. Близько тижня тривала підготовка диверсійної операції, яку розробили Іван Музальов зі своїми помічниками Адамом Павлюком, Василем Андросовим і німецьким антифашистом Станіславом Шваленбергом, який перейшов на бік партизанів.

Шепетівському краєзнавцю Олександру Лукашенку завдяки пошуковій роботі вдалось повернути із забуття імена та прізвища багатьох захисників нашої землі

Наша історія до цих пір приховує чимало «білих плям». Однією з таких є подія під Крутами, яка сталася у січні 1918 року. Історики досі так і не дійшли згоди, що ж це була за сторінка в укра-їнських хроніках.
Маючи на меті проаналізувати праці видатних істориків, що висвітлюють питання про бій під Крутами, я зіткнулася з тим, що у багатьох моментах події є суттєва різниця. Виходить, що скільки істориків — стільки версій та теорій.
Наприклад, Наталія Полонська–Василенко описує всього кількома рядками: «…Бахмач обороняв відділ київських юнкерів. На допомогу їм прийшов з Києва відділ студентів – 300 багнетів; вони були знищені під Крутами 28 січня. 27-го зайнято Бахмач…».
Орест Субтельний писав: «…В оточення потрапив загін із 300 гімназистів, які загинули. Їхня смерть здобула їм почесне місце в українському національному пантеоні…».
У працях радянських істориків, наприклад, Дубинського та Шевчука взагалі висвітлено героїзм та втрати більшовиків, а війська, які практично складалися з дітей, названо «бандою» Центральної Ради, «самостійниками», «реакційним студентством».

У міський краєзнавчий музей із Державного архіву Хмельницької області надійшов документ, який свідчить про страшні злодіяння фашистів на Шепетівщині в роки окупації. Це копія статті із газети «Шлях Жовтня» «Злочин гітлерівських катів» за підписом Ю.Григорчука. Її було надруковано у першому номері газети за 12 квітня 1944 року, який побачив світ після визволення міста. У статті передано страшний біль від втрат, який довелось пережити шепетівчанам у роки окупації міста фашистами.
«…Нещодавно у м.Шепетівці на подвір’ї німецького поліцейського управління (СД) виявлена яма, у якій знайдено 49 трупів жителів міста і району, серед них 3 жінки, розстріляних у січні цього року.
Ранок. На подвір’ї колишнього поліцейського управління великий натовп людей. Вони розглядають трупи невинних жертв. Милі, рідні обличчя розстріляних важко впізнати. Всі вони дуже спотворені. Близькі, родичі, знайомі убитих впізнавали їх за одягом…».

Серед грандіозних битв Великої Вітчизняної війни особливе місце займають операції з визволення України від фашистських загарбників.
Героїчна епопея визволення тривала 680 днів і ночей – з листопада 1942-го по жовтень 1944 року.
А почався переможний наступ Червоної Армії після розгрому фашистських військ під Сталінградом.
Шістнадцятого грудня 1942 року війська Воронезького і Брянського фронтів під командуванням генералів Ф.І.Голікова та М.А.Рейтера перейшли у наступ. Першими на землю ступили воїни 573-го полку 195-ї стрілецької дивізії 1-ї гвардійської армії Південно-Західного фронту. Це сталося 18 грудня 1942 року. Було звільнено с.Півнівку Міловського району Ворошиловградської області — перший населений пункт на території України.

Напередодні Великої Вітчизняної війни на аеродромі поблизу с.Судилкова почав базуватись 91-й винищувальний авіаполк. Його бойовий шлях розпочався 22 червня 1941 року о 4 годині 30 хвилин. По бойовій тривозі було піднято весь особовий склад полку.
Серед пілотів були Герої Радянського Союзу, які одержали бойове хрещення під час радянсько-фінської війни, військових дій в Іспанії. Однак для більшості це було першим випробуванням на мужність, стійкість, першою зустріччю із страшним ворогом, літаки якого на початку війни були технічно досконалішими.
У результаті пошукової роботи вдалося встановити імена льотчиків — Героїв Радянського Союзу і поповнити експозицію краєзнавчого музею їхніми фотографіями.

У селі Ленківцях Шепетівського району встай час у селі не знали, де могила героя односельчанина. Але учні Ленковецької школи вели пошук і з’ясували, що Іван Михайлович По-ліщук похований у братській могилі на станції Сінельниково Дніпропетровської області.
Народився І.Поліщук 15 січня 1918 року в селі Ленківцях у селянській родині. До війни працював старшим піонервожатим у сільській школі. У армії з — 1937 року. Закінчив Харківське піхотне училище, вищі стрілецькі курси «Постріл». На фронті — з листопада 1941 року.
До кінця вересня 1943 року весь Донбас було очищено від ворога. Радянські війська вийшли до Дніпра. Першим форсував річку 100-й гвар-дійський стрілецький полк під командуванням гвардії майора Поліщука, який блискуче орга-нізував переправу особистого складу та техніки. І.Поліщуку вдалося переправитися через Дніпро 27 вересня 1943 року. За два кілометри нижче за течією на правий берег переправлялися частини відступаючої ворожої дивізії. Гітлерівці сподівалися, що зможуть відірватися від наших наступаючих частин і зайняти оборону в районі селища Військового. Але їх задум було розгадано. По ворожій переправі завдала удару наша артилерія.

Сергій Іванович КЛІМОВИЧ народився 22 бе резня 1909 року у Шепетівці, в сім’ї селянина. В 1921 році закінчив двокласне міське училище, але далі навчатися не зміг через важкий матеріальний стан сім’ї. Лише у 1932 році закінчив вечірню школу робітничої молоді. У 1931-му вступив до комсомолу. Коли організувався перший приміський колгосп «Більшовицька правда», Сергій стає членом колгоспу, працює на полі. У 1934 році закінчує курси бригадирів при політвідділі Шепетівської МТС і стає бригадиром рільничої бригади цього ж колгоспу. Бригада Сергія Клімовича неодноразово відзначалася за кращу роботу.
З перших днів Великої Вітчизняної війни С.Клімович — боєць шепетівського винищувального батальйону, пізніше евакуювався з виконкомом, а з серпня 1941 року — на службі в РСЧА. Після закінчення Гомельського військового училища йде на фронт, з червня 1943 року воював на Воронезькому, Білоруському та Першому Українському фронтах.