Шляхами історії

12 січня виповнюється 80 років від дня народження Миколи Павловича Мащенка — українського кінорежисера, сценариста, актора і продюсера

Народився він 12 січня 1929 року в с. Меловатка Луганської області. З дитинства мріяв про роботу актора, тому і закінчив акторський факультет Харківського театрального інституту, а потім режисерський факультет того ж інституту. Працював театральним режисером. Як людина обдарована і творча особистість, Микола Павлович з 1957 року працював режисером, сценаристом і одночасно актором Київської кіностудії ім. О.Довженка.
Автор ряду кінопублікацій, педагог Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І.Карпенка-Карого, Микола Мащенко за свою наполегливу працю став лауреатом Республіканської премії ЦК ЛКСМУ ім. М.Островського (1970 р.), лауреатом Державної премії України ім. Т.Г.Шевченка (1982 р.), за свої історичні кінострічки отримав приз ХІ Бердянського Міжнародного кінофестивалю і почесний приз оргкомітету та журі фестивалю «За видатний вклад у світовий кінематограф».
Роман нашого земляка Миколи Островського – книга особливої унікальної долі, книга, яка навчила мужності і героїзму не одне покоління молоді. Глядачам відомі три вітчизняні екранізації роману М.Островського.
Перший художній фільм «Як гартувалась сталь» був відзнятий студією ім. О.Довженка спільно з Ашхабадською кіностудією у 1942 році. Головну роль виконував актор Віктор Перист-Петренко, який після зйомок фільму пішов на фронт і незабаром загинув. Фільм відтворював сторінки історії громадянської війни на Україні. Тому основна увага режисера Марка Семеновича Донського акцентувалася на військовому подвигу Павки Корчагіна. Підкреслювались його особисті риси характеру: сила волі, мужність, готовність до подвигу.
Режисер виділив у фільмі події, пов’язані з боротьбою за Шепетівку. І це було головним у кінострічці, з огляду на те, що стрічка знімалася у той час, коли фашисти вдерлися на територію нашої країни.
Друга екранізація твору М.Островського відбулася у 1956 році на кіностудії ім. О.Довженка. Кінофільм мав назву «Павло Корчагін». Автор сценарію – Костянтин Ісаєв, режисери – Олександр Алов, Володимир Наумов. Головну роль виконав Василь Лановий.
Створювався фільм "Павло Корчагін" у інший, мирний час, в період відновлення народного господарства. Увага режисерів була сконцентрована на трудовому подвигу комсомольців. Провідною темою фільму стала тема перемога людського духу над стражданнями, віра в ідею та почуття обов’язку.
У 1973 році з’явилася остання вітчизняна екранізація роману М.Островського – шестисерійний художній телефільм «Як гартувалась сталь». І знову цю тему продовжила кіностудія ім. О.Довженка. Та на цей раз О. Алов і В.Наумов виступили в ролі сценаристів, а режисером фільму став Микола Павлович Мащенко. Роль Павла Корчагіна зіграв артист Володимир Конкін.
Молодий, ще невідомий нікому актор надзвичайно серйозно поставився до своєї ролі. Разом з режисером вони годинами спілкувалися з директором музею Н.І.Перепелициною, намагаючись точніше передати образ Павки Корчагіна, характер, його стійкість і мужність у подоланні життєвих негараздів і перешкод. У залах музею актор входив в образ героя, використовуючи архівні документи (фотографії, спогади сучасників).
У цій кіноверсії автори фільму намагалися ширше розкрити образ головного героя Павки Корчагіна. Частина фільму, особливо епізоди громадянської війни, була відзнята у Шепетівці. Шепетівчани зустрічалися з режисером М.П.Мащенком та акторами Володимиром Конкіним, Костянтином Степанковим, Федором Панасенком, Наталією Сайко, Антоніною Лефтій та іншими артистами в музеї М.Островського і під час зйомок, виступаючи у масових сценах.
Багатьом мабуть запам’ятався епізод з фільму, як на шепетівський ринок увірвалася кіннота з шаблями наголо або як один шепетівчанин погодився виконувати роль артиста під час погрому, та не знав, неборака, що буде відзнято не один дубль, де його волочитимуть за волосся у сцені єврейського погрому.
В одному із інтерв’ю В.Конкін сказав, що Павка Корчагін став для нього своїм після епізоду похорону страчених білополяками народних месників. "Зйомки проходили у Шепетівці. Дув холодний вітер з дощем, а біля знімального майданчика зібралося більше двох тисяч глядачів, земляків Островського. Стояли і чекали. І вже не можна було не промовити слова Павки Корчагіна «найдорожче у людини – це життя…» так, щоб у всіх завмерли серця". І сказав їх 22-річний Володимир Конкін – аж у самого мурашки по тілі пішли. «Нерви були натягнуті, мене трясло. "Я витримав лише два дублі й упав без сил».
Під час зйомок вулицями міста їздила кіннота, тачанки, а на околиці, при в’їзді до міста, стояв артист у німецькій формі, у касці, і усі, хто проїжджав повз Шепетівку, зупинялися і запитували: «Що це у вас робиться? Вас що німці захопили?" (це було у 1972 році). А коли чули про зйомки телефільму, то, зацікавлені цією новиною, намагалися подивитися на них.
Кінострічка мала величезний успіх. Газети і журнали друкували відгуки про фільм та інтерв’ю з Володимиром Конкіним. Телефільм був нагороджений премією телебачення НДР у 1974 році «Золота лаврова гілка». У 1975 році на Весоюзному кінофестивалі у Тбілісі фільм отримав головний приз фестивалю та приз ЦК ЛКСМ Грузії. Премії Ленінського комсомолу були удостоєнні режисер М.Мащенко, оператор О.Ітигілов, актори В.Конкін, Ф.Панасенко, К.Степанков.
У червні 2005 року, під час інтерв’ю з Володимиром Конкіним, журналіст запитав: «Володимир Олексійович, зараз можна констатувати – все порушилося. І країна, в якій виросло наше покоління, і її ідеологія, і її герої. Навіть якось по-блюзнірські зрадили Павла Корчагіна в нашій сучасності. Лейтенант Суслін. Це той, хто з гранатами проти танків… МУРовець Шарапов? Та кому він потрібен зі своєю шляхетністю? У наш час герої – це "Казанова", Толік чи Ларін з серіалу «Менти».
— Я і зараз пишаюся і захоплююсь моїми кіногероями. Я упевнений, що вони і нині потрібні молоді, і в майбутньому також. Тому що усіх трьох об’єднує порядність і розуміння свого обов’язку. Якості, які зараз потрібні нашому суспільству. Ці герої ніколи не відступали від своїх принципів.
Взяти хоча б Корчагіна. Є така сцена у фільмі: бритоголовий пропонує йому «хлібне місце» завідуючого складом. А на відмові резюмує «капризний ти товариш». Глядач, мабуть, і не знає, що у цієї сцени мало бути продовження. Жухрай чує від прикутого хворобою до ліжка Корчагіна: «Що ж це в країні нашій робиться? Кругом бритоголові розсілися». Цю фразу з фільму було вирізано...
Микола Павлович Мащенко запам’ятався глядачам, як талановитий режисер фільмів «Овод», «Комісари» та інших. Художній кінофільм «Богдан–Зіновій Хмельницький» М.Мащенко знімав понад 7 років. Нещодавно ця стрічка була показана у Москві в Українському культурному центрі на Арбаті. Ця подія була приурочена до 80-річчя кіностудії ім. О.Довженка.
Прослідковуючи життєвий шлях режисера, ми бачимо, що Микола Павлович завжди намагався створити на екрані галерею сильних особистостей, лідерів свого часу. Через призму їхнього життя та діяльності художник намагається розкрити суть таких важливих категорій, як «особистість в історії», «народ і влада», «герой і натовп». Він завжди нагадує глядачам про те, що його герої — люди, які суттєво впливали на історичні події. Та все ж вони не боги і титани, а звичайні люди, з їхніми долями та сумнівами, які виникають у різних життєвих ситуаціях. У цьому цінність кінострічок режисера в розумінні багатьох подій, які відбуваються не лише в українському кінематографі, а й у політичному і суспільному житті нашої країни.
Л.РЕВІНА,
науковий працівник музею М.Островського.