Визволення Шепетівки
Роком визволення Шепетівщини від німецьких загарбників став 1944-й. Уже в перших числах січня було звільнено від ворога Корчик, Рилівку, Михайлючку, Поляну, Новичі. З кожним днем, ведучи кровопролитні бої за кожен населений пункт, радянські війська наближались до Шепетівки.
27 січня 1944 року розпочалась Луцько-Рівненська наступальна операція. У районі Шепетівка–Любар німецьке командування зосередило 3 танкові та 4 піхотні дивізії. Тому з перших днів проведення цієї операції розгорнулись тяжкі кровопролитні бої за Шепетівку — важливий вузол залізничних та шосейних доріг.
Усі найближчі населені пункти та околиці міста німці дуже укріпили. У самій Шепетівці багатоповерхові будинки були підготовлені до оборони. Особливо було укріплено Будинок Червоної Армії і військове містечко у центрі міста.
У перші дні наступу підрозділи 351-ї та 322-ї стрілецьких дивізій просунулись на 8-10 кілометрів і звільнили с.Судилків. Відчуваючи загрозу своїм військам у районі Шепетівки німці силами 7-ї танкової та 291-ї піхотної дивізій перейшли у наступ і потіснили підрозділи 351-ї та 322-ї стрілецьких дивізій і знову зайняли Судилків. Проте при допомозі 25-го танкового корпусу становище було відновлено, і Судилків знову було звільнено.
У цей же час, в ніч з 27 на 28 січня 1944 року, підрозділи 148-ї стрілецької дивізії, які звільнили с.Климентовичі, вийшли на північні околиці міста і увійшли в Шепе-тівку. Першою у місто увійшла 288-а ар-мійська штрафна рота. Німці не чекали такого перебігу подій, і станом на п’яту годину ранку 288-а армійська штрафна рота та окремі підрозділи 654-го стрілецького полку закріпились у районі машино-тракторної станції та цукрокомбінату. До самого світанку ці підрозділи вели перестрілку з німецькими військами, але активних бойових дій не проводили. Інші підрозділи 148-ї стрілецької дивізії у Шепетівку не увійшли, а залишилися на її північній околиці, в районі за-лізничного вузла.
Німці, оговтавшись від нічного шоку, підтягнули укомплектовані резерви та розпочали наступальні бойові дії. Посилюючи вогняну міць, німці шквальним вогнем почали тіснити підрозділи 288-ї армійської шрафної роти та 654-го стрілецького полку, одночасно вражаючи шляхи підвозу боєприпасів.
Розпочався жорстокий, кровопролитний бій. Німці, не рахуючись з великими втратами, уперто наступали на бойові порядки 288-ї армійської шрафної роти та 654-го стрілецького полку. Особливою упертістю відзначався офіцерський штрафний батальйон гітлерівців та окремий батальйон дивізії СС «Галичина».
Станом на 15 годину підрозділи радянської армії були витіснені до північної околиці міста, у район залізничної станції. Проте тут ворога зустріли наші артилеристи, які своїм вогнем зупинили наступ, а залп 98-го мінометного полку поставив крапку на наступі німців того дня.
На світанку 29 січня німці відкрили шквал вогню по передньому краю оборони 148-ї стрілецької дивізії, маючи за мету зламати її оборону. Проте через вогонь артилерії і «катюш» німці змушені були відступити. Згодом протягом дня вони продовжували атакувати підрозділи 148-ї стрілецької дивізії, яка надійно тримала оборону на лінії залізничного вузла станції Шепетівка.
Не допоміг німцям і бронепоїзд, який вони направили зі станції Шепетівка-Подільська. Коли він наблизився до Шепетівки, у районі теперішнього паливного складу, то був знешкоджений вогнем артилерії та зусиллями саперів.
Бої, які розпочались 28 січня й тривали до 6 лютого, мали місцеве значення.
Аналізуючи бої за визволення Шепетівки, військова рада 60-ї армії приймає рішення про зміну тактики удару по Шепетівці. А саме — про оточення, а потім і знищення німецького гарнізону. У зв’язку з цим командуючий 60-ї армії І.Д.Черняховський наказує 4-му гвардійському танковому корпусу залишити частину сил під Любаром, а головними силами здійснити перехід у район Судилкова і розпочати підготовку до наступу на Шепетівку разом із частинами 18-го стрілецького корпусу.
Шостого лютого передова колона 4-го танкового корпусу несподівано з’явилась під Хролином і Травлином. Німці, помітивши її, зразу ж атакували. Проте 13-й танковий батальйон, який рухався попереду колони, з ходу розгорнувся у бойовий порядок, разом з десантниками атакував німців. Внаслідок швидкого зустрічного бою танкісти увірвались в Судилків і звільнили село. Вийшовши на його західну околицю, вони разом із підрозділами 351-ї та 280-ї стрілецьких дивізій зайняли оборону і почали підготовку до штурму Шепетівки.
Протягом 6 днів вивчався характер місцевості, з’ясовувалось розташування угруповань німців, найбільш вразливі місця оборони ворога. Начальник розвідки 13-го танкового батальйону майор Тарасов неодноразово організовував вихід розвідників бригади у тил ворога.
Проаналізувавши усі дані, генерал П.П.Полубояров приймає рішення: силами 13-ї та 14-ї танкових бригад у взаємодії з 56-ю танковою бригадою та підрозділами 351-ї, 280-ї та 148-ї стрілецьких дивізій обійти Шепетівку з північного заходу і південного заходу. 12-а танкова бригада залишилась у резерві, їй потрібно було надати підтримку тим частинам корпусу, які досягнуть найбільших успіхів.
Таким чином, штурм Шепетівки планувався здійснити нанесенням сконцентрованих ударів силами танкових та стрілецьких підрозділів одночасно у трьох напрямках, маючи на меті розчленити німецький гарнізон Шепетівки на окремі частини і знищити його. Рішення генерала П.П.Полубоярова було підтримане командуючим 60-ї армії І.Д.Черняховським. Штурм Шепетівки було призначено на 10 лютого 1944 року. Дев’ятого лютого частини 4-го танкового корпусу зайняли вихідні позиції: 13-й танковий батальйон — у районі с.Судилкова, 14-й танковий батальйон — у районі с.Лозичного.
Десятого лютого о 9 годині 30 хвилин розпочалась артилерійська підготовка, яка тривала близько 30 хвилин, і війська пішли вперед. Об 11 годині зусиллями танкістів і десантників у взаємодії з підрозділами 280-ї стрілецької дивізії оборону німців було прорвано поблизу північно-східної околиці міста, а також біля с.Судилкова.
В обхід Шепетівки з заходу розпочали наступ 507-й та 645-й полки 148-ї стрілецької дивізії. У цей же час 226-а стрілецька дивізія нанесла удар з боку села Кам’янки у напрямку Пліщина, Радошівки, Ізяслава. Опівдні, звільнивши с.Красносілку, полки 280-ї стрілецької дивізії вийшли на південну околицю Шепетівки, де з’єднались з 507-м, 645-м, 496-м полками 148-ї стрілецької дивізії. У цей же час успіху досягла 351-а стрілецька дивізія, яка при підтримці 56-ї танкової бригади заволоділа с.Лозичним.
Другу половину дня 10 лютого і всю ніч 11 лютого на лінії фронту Плесна–Красносілка–Лозичне не вщухали бої. Закріпившись на цій лінії фронту, війська перейшли до знищення німецького гарнізону, який опинився в оточенні. Суттєву допомогу в боях за Шепетівку надали 37-й та 49-й окремі дивізіони бронепоїздів. Вони, маневруючи між Судилковом і Травлином, вели активний вогонь по цілях противника у районі Шепетівки.
Як тільки війська замкнули кільце оточення Шепетівки, танковий батальйон майора О.М.Мороза першим з боку Судилкова увірвався в Шепетівку. У цей же час в бій вводиться 12-а танкова бригада, яка увійшла в Шепетівку з північної околиці. На південну околицю міста першими увірвалась стрілецька рота 1033-го полку 280-ї стрілецької дивізії під командуванням Героя Радянського Союзу капітана І.К.Хахеріна. Із заходу в Шепетівку увійшли підрозділи 496-го полку 148-ї стрілецької дивізії.
У Шепетівці розгорнулись жорстокі бої за кожну вулицю, за кожен будинок. Бійці та командири проявили велику мужність і героїзм. У цих боях відзначились танкові екіпажі О.М.Пікалова, І.П.Фролова, гвардії лейтенанта Нікітіна, а також екіпаж танку гвардії старшого лейтенанта Підо-пригори. Його було підбито і він спалахнув. Але екіпаж не покинув танк і продовжував бій. Тан-кісти знищили самохідну установку німців «пантеру», розбили дві протитанкові гармати з обслугою, два кулеметних гнізда. За цей подвиг усі члени екіпажу були нагороджені орденами.
У боях за Шепетівку відзначились роти 496-го стрілецького полку під командуванням старшого лейтенанта Костюченка та лейтенанта Єгорочкіна. Бої у місті точились уже третю годину. Німці займали вигідні рубежі й безперервно підкидали підкріплення. Роті лейтенанта Єгорочкіна було поставлено завдання вибити німців з вигідного рубежу і забезпечити просування підрозділів полку вперед. Рота умілим маневром обійшла триповерхові будинки на території військового містечка в центрі міста, у яких за-сіло до 100 німецьких автоматників, і рішучим штурмом вибила німців з будинків, знищивши при цьому близько 20 солдатів. Під час цієї атаки смертю героя загинув лейтенант Єгорочкін.
Після дводенних боїв 11 лютого 1944 року Шепетівка була повністю визволена від фа-шистських загарбників.
Німці не змирилися із втратою важливого стратегічного пункту і готували контрудар з метою захоплення Шепетівки. Проте війська 60-ї армії разом з 4-м танковим корпусом стійко утримували місто і підступи до нього. Північно-західну околицю обороняли 13-а танкова бригада і 148-а стрілецька дивізія, західну — 148-а стрілецька дивізія, південно-західну — 280-а стрілецька дивізія.
Особливо запеклі бої точились з 12 до 18 лютого на ділянці фронту Плесна–Городище. Проте підрозділи 280-ї та 148-ї стрілецьких дивізій, 12-ї, 13-ї, 14-ї танкових бригад відбили усі атаки німців, завдавши їм значних втрат. Втрати були і у підрозділах Червоної Армії. Особливо тяжких втрат зазнали 288-а, 252-а та 245-а армійські штрафні роти.
На жаль, 18 лютого в бою смертю хоробрих загинув командир 14-ї танкової бригади Веніамін Андрійович Петров.
Одинадцятого лютого 1944 року Москва салютувала військам, що звільнили Шепетівку, 12 артилерійськими залпами із 124 гармат.
Двадцять другого лютого 1944 року в Шепе-тівку прибув командуючий Першим Українським фронтом Г.К.Жуков і вручив бойові нагороди бійцям, які відзначились у боях за місто. Зокрема, за дорученням Президії Верховної Ради СРСР, капітану І.К.Хахеріну орден Леніна на медаль «Золота Зірка» — за бої при форсуванні Дніпра.
Наступного дня на станцію Шепетівка прибув командуючий бронетанковими і механізованими військами 60-ї армії гвардії полковник Романов, який вручив бойовий Червоний Прапор та ордена Червоної Зірки командиру броне-площадки бронепоїзда «Патріот» старшому лейтенанту М.М.Журавльову і сержанту А.А.Бондарю.
Шести військовим з’єднанням було присвоєно звання «Шепетівські».
На цьому закінчився перший етап визволення Шепетівщини від німецьких загарбників. Війська 60-ї армії продовжували вести оборонні бої біля Шепетівки і готувались до Прос-курівсько-Чернівецької наступальної операції.
О.ЛУКАШЕНКО.