У селі Ленківцях Шепетівського району встай час у селі не знали, де могила героя односельчанина. Але учні Ленковецької школи вели пошук і з’ясували, що Іван Михайлович По-ліщук похований у братській могилі на станції Сінельниково Дніпропетровської області.
Народився І.Поліщук 15 січня 1918 року в селі Ленківцях у селянській родині. До війни працював старшим піонервожатим у сільській школі. У армії з — 1937 року. Закінчив Харківське піхотне училище, вищі стрілецькі курси «Постріл». На фронті — з листопада 1941 року.
До кінця вересня 1943 року весь Донбас було очищено від ворога. Радянські війська вийшли до Дніпра. Першим форсував річку 100-й гвар-дійський стрілецький полк під командуванням гвардії майора Поліщука, який блискуче орга-нізував переправу особистого складу та техніки. І.Поліщуку вдалося переправитися через Дніпро 27 вересня 1943 року. За два кілометри нижче за течією на правий берег переправлялися частини відступаючої ворожої дивізії. Гітлерівці сподівалися, що зможуть відірватися від наших наступаючих частин і зайняти оборону в районі селища Військового. Але їх задум було розгадано. По ворожій переправі завдала удару наша артилерія.

Сергій Іванович КЛІМОВИЧ народився 22 бе резня 1909 року у Шепетівці, в сім’ї селянина. В 1921 році закінчив двокласне міське училище, але далі навчатися не зміг через важкий матеріальний стан сім’ї. Лише у 1932 році закінчив вечірню школу робітничої молоді. У 1931-му вступив до комсомолу. Коли організувався перший приміський колгосп «Більшовицька правда», Сергій стає членом колгоспу, працює на полі. У 1934 році закінчує курси бригадирів при політвідділі Шепетівської МТС і стає бригадиром рільничої бригади цього ж колгоспу. Бригада Сергія Клімовича неодноразово відзначалася за кращу роботу.
З перших днів Великої Вітчизняної війни С.Клімович — боєць шепетівського винищувального батальйону, пізніше евакуювався з виконкомом, а з серпня 1941 року — на службі в РСЧА. Після закінчення Гомельського військового училища йде на фронт, з червня 1943 року воював на Воронезькому, Білоруському та Першому Українському фронтах.

У 1943 році здійснив свій подвиг Георгій Максимович КУДАШОВ. Його знали у Шепетівці майже усі. Народився Г.М.Кудашов 7 січня 1919 року на станції Тайга Кемеровської області. У Шепетівку приїхав з родиною в 1936 році, коли йому виповнилося 17 років, і почав працювати слюсарем у паровозному депо, а після закінчення Київської технічної школи паровозних машиністів — помічником машиніста.
На одній із фотографій, які зберігаються в фондах музею М.Островського, зафіксовано худорлявого юнака, який стоїть біля паровоза. Це Георгій Кудашов — майбутній військовий начальник паровозного депо у Берліні в 1945 році.
Війна застала Кудашова на строковій службі. Після закінчення училища старшину Кудашова призначили командиром взводу 391-го стрілецького полку 170-ї стрілецької дивізії, яка вела бої на Орловському плацдармі.

Місто Шепетівка стало другою «малою батьківщиною» для росіянина Бориса Петровича БЄГОУЛЄВА. Народився він 25 жовтня 1905 року в с.Дурницино Архангельської області. В армії — з 1927 року, 1930 року закінчив Ленінградське медичне училище. У 1938 році Бєгоулєв служив на Далекому Сході, зубним лікарем 120-го стрілецького полку.
Коли почався збройний конфлікт з Японією в районі озера Хасан, військовий лікар 2-го рангу Бєгоулєв брав участь у штурмі висоти Заозерної 7 серпня 1938 року. Під час бою рота потрапила в оточення. Командир загинув, тому командування ротою взяв на себе Бєгоулєв. Протягом доби оточена рота під командуванням Бориса Петровича вела нерівний бій з переважаючими силами ворога. Незважаючи на дві контузії та кілька осколочних поранень, Бєгоулєв продовжував командувати ротою і утримав висоту. За мужність і відвагу, проявлені у боях з японськими загарбниками, 25 жовтня 1938 року Б.П.Бєгоулєву було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.